Facebook Twitter Google+ Youtube Blogspot RSS Feed







ЗНАЙДЕНО МОЩІ АПОСТОЛА ПАВЛА

Історія Городенки вздовж і вшир просякнута інтелектуальними загадками. Раз-по-раз краєзнавці та й просто пересічні мешканці маленького Покутського містечка отримують  “листи із минулого” у вигляді нових “знаків питання” та секретів. Іноді, навіть, здається, що таємниці наче кличуть одна одну з глибини віків. Ось, приміром, ще як слід не віддзвеніла на 5-ти гривневій срібній монеті історія із загадковим майстром Пінзелем, котрий розпочав свою кар’єру скульптора в епоху бароко саме з Городенки, як на тобі, нова загадка – мощі апостола Павла!

І де їх знайдено? Ну, звісно ж, там, де й розпочав свою творчу діяльність загадковий “Галицький Мікеланджело” – в костелі Непорочного Зачаття Діви Марії в Городенці.

2 липня 2012 року, після публічного оголошення про знахідку в костелі Непорочного Зачаття Діви Марії мощів апостола Павла – з’явилось більше запитань, ніж відповідей. Спершу, хотілося б мати тверде переконання щодо автентичності знахідки, бо всередині кожного з нас живе такий собі “Хома Невіруючий”. Особливо ж це стосується журналістської братії, котра хоче все побачити на власні очі та помацати своїми руками. Тож “хрестовий похід” за сенсацією редакція розпочала із пошуку, так би мовити, доказів справжності священного артефакту.

Отець Ігор Ковбасюк представив для огляду святиню. Нею виявився невеличкий медальйон, обрамлений  художньо-виробленим срібним віночком, над яким вже активно почав “ювелірити” час. Не “тіффані”, звичайно, але від такої простоти віє набагато потужнішою енергетикою… Під потертим кришталевим восьмигранним “саркофагом” на червонуватій основі було видно клаптик мішкуватої матерії. Все звичайне та буденне. І тільки каліграфічний напис  латиною на грубій матерії змушував пришвидшено стукотіти серце – “Pauli Ap.” (Павло Апостол).

Хто, як не священнослужителі, добре знаються на людських душах. Тому, коли перша хвиля здивування минулася, о. Ігор Ковбасюк, як досвідчений психолог, відразу ж прочитав в наших очах невиказане запитання та, не зволікаючи, дістав супровідну грамоту 1748 року Божого за підписом Томмазо Червіні,  католицького Єрусалимського патріарха. В ній, зокрема, йшлося: ”Томас Цервінус, патріарх Єрусалимський.

Задля всіх і кожного представляємо нашу доведену і безсумнівну віру та свідчення щодо наступної священної реліквії, яка походить від істинного джерела, ствердженого істинними документами, скріпленими печаткою, а саме – часточку з кісток Святого Павла Апостола, вкладену в невелику срібну капсулу овальної форми, скріплену ниткою червоного кольору і запечатану печаткою з червоного іспанського воску, на славу Господню і пошанування Св. Павла даровану благочестивим ученим преподобним Убальдо Міньйоні для того, щоб володіння священною реліквією давало можливість в будь-якому місті, храмі чи каплиці віруючим її належно вшанувати і поцінити.

В підтвердження цього нашою рукою підписуємося і печатку нашу прикладаємо. Дано в Римі з нашої канцелярії дня 30 серпня 1748 року Наскрізь вдячні. Т.Патр.Єрусалимський Ігнатій Рінарді Секр.”

Як відомо, католицька Єрусалимська патріархія була заснована в 1099 році після захоплення Єрусалиму хрестоносцями. Проіснувала на Святій Землі до поразки хрестових походів. Після 1374 року резиденцію Єрусалимських патріархів перенесено до Риму. Цей сан в той час носив титулярний, але особливо почесний характер – слідував ледь не за саном понтифіка. Тільки 1847 року латинські патрі-архи знову повернулися до Єрусалиму.  Що ж до благочестивого ученого Убальдо Міньйоні, то у виданні ANNARIO PONTIFICO за 1750 р. він іменується екзаменатором єпископів із питань богослов’я.

Повертаючись до медальйона із мощами Апостола, то потрібно зазначити, що радіо-вуглецевий аналіз ми не проводили, проте й неозброєним оком було видно, що справу ми маємо з оригіналом середини вісімнадцятого століття. Власне, про існування такої реліквії в стінах найвизначнішого храму Городенківщини свідчили і відповідні записи у книжці польського мистецтвознавця  Збігнєва Горнунга (Hornung Z. Majster Pinzel snycerz – karta z dziejow polskiej rzezby  rokokowej, Wroclaw, 1976.- S. 71), де сказано, що “закінчена остаточно в кінці 1750-х років монументальна місіонерська святиня в Городенці з двома вежами спереду була урочисто освячена 2 липня 1760 року єпископом Станіславом Раймундом Єзерським на честь Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії разом з п’ятьма вівтарями, причому в головному вівтарі було вмуровано мощі Святого Павла Апостола і Святого Раймунда де Пеньяфорта, а в бокових – Святих мучеників Пацієнса і Пуденціани, про що дізнаємося з протоколу канонічної візитації, яку здійснив 11 листопада 1775 року Львівський архиєпископ Вацлав Сєраковський”. Але, оскільки самого артефакту ніхто ніколи не бачив, то й говорити не було про що. І аж раптом, зовсім недавно, коли в костелі почали відправлятись служби та меси, до отця Ігоря звернулись хранителі мощів апостола Павла…

Не новина, що за різних окупаційних режимів із провінційних та й столичних храмів вивозились реліквії, предмети релігійного вжитку. Згадати хоча б ті ж самі дерев”яні скульптури Іоана Георга Пінзеля, котрі намагався врятувати нині покійний Борис Возницький. Власне, він і відкрив Україні і світу ім’я цього “Галицького Мікеланджело”, роботи якого зараз оцінюються не в сотні тисяч, а в мільйони євро на світових аукціонах!

 Тож, як Ви зрозуміли, в Городенці теж виявились свої власні “Возницькі”, котрі в буремні роки взяли на себе сміливість та відповідальність зберегти реліквії, як то кажуть, до кращих часів. Але звідкіля взялась в  маленькому провінційному містечку така святиня? Адже, навіть, не кожен обласний центр може погоноруватись мощами апостолів!

Для розгадки цієї таємниці потрібно зануритись у глиб віків, спуститись підземними ходами, що, за свідченнями старожилів-краєзнавців, тягнуться від Городенківського костелу ген аж до Дністра у сусідню Тернопільську область.

Костел Непорочного Зачаття Діви Марії фундаційним актом від 22 серпня 1743 року  заснував староста Каньовський Миколай Базилій Потоцький. Фігура в історії України, Покуття та Городенки зокрема – дуже суперечлива. Треба зазначити, що кидало його розбурхану натуру від одних крайнощів до інших дуже круто.

То він стає легендарним вбивцею Бондарівни – непокірної дівчини, котра відмовила йому на залицяння (про це відображено у понад 30-ти різних переспівах), то він стає меценатом, будуючи аж 77 (!) храмів у різних куточках України, то затирається в кола новомодних масонських лож на кшталт ложі “Трьох Білих Орлів”, а то й зовсім відпускає козацького оселедця та стає відлюдником у Почаєвській Лаврі.

Оповита легендами історична особистість Потоцького породжувала, породжує і буде породжувати ще масу легенд та домислів, проте незаперечним фактом залишається те, що Городенка у старости Каньовського  була на особливому рахунку. Як модно в наш час казати: ” Потрапила б у ТОП-5 визначних міст”. Недаремно ж, володіючи цілою низкою населених пунктів на Правобережжі України, Потоцький підписувався так: “”Миколай на Потоці, Бучачі, Городенках і Гологорах Потоцький, староста канівський”". Із всієї альтернативи тільки п’ять міст виокремленні ним! Що це? Чергова інтелектуальна загадка? Скоріш за все так.

Рано втративши батьків, Миколай Потоцький став володарем великого статку, і, не зважаючи на свій розгульний спосіб життя, не тільки не розгубив маєтки, але й зміг примножити їх. Проте, як було раніше зазначено, Потоцький тяжів до провінційного спокою. І перш, ніж “відцентрова сила” остаточно не викинула його до монастирської келії, він твердо вирішив  перенести столицю своїх володінь до Городенки. З цією метою Миколай Потоцький стягнув із Європи майстерного архітектора німця Бернара Меретина та загадкового скульптора Пінзеля, котрі відточували свої вміння на Городенківському костелі, аби в подальшому звести окрасу Львова – собор Святого Юра.

Але ці імена стануть світилами епохи бароко тільки у наш час. А що в часи Потоцького могло надати Городенці величі та особливості, крім грандіозних храмів? Мабуть, тільки наповнення цих храмів.

Ще раз згадаймо, це ж бо епатажний Потоцький! Потрібно врахувати його масштабність, зухвальство та браваду. Чого тільки вартує його в’їзд до Варшави на запряженій ведмедями(!) бричці та ще й вдягнутому у простий жупан із діамантовими (!) ґудзиками! Тож, не здивуємось, якщо б дізнались, що Потоцький подумував про Священний Грааль для Городенки! А чого ще сподіватись від родини Потоцьких, якщо про одного з них ходили легенди, буцімто він у свої резиденції в Тульчині варив золото при допомозі філософського каменю…

Чи то навареного золота не вистачило, чи, може, у легендарного артефакту виявився більш потужний Покровитель, але Миколаю Базилію довелось зосередити увагу на інших християнських реліквіях. Найпоширенішими серед них були й залишаються, звичайно ж, мощі святих та християнських сподвижників. А найшановнішими серед них, звісно ж, є мощі найближчих до Христа осіб – апостолів.

Але перед нами постає нове запитання: “Чому Потоцький обрав для Городенки мощі саме апостола Павла?” Чи випадковість це? Щоб виколупати із таємниць століття відповідь на ще одну цікаву загадку, потрібно згадати, ким для історії та християн є апостол Павло.

Як свідчать перекази, Савло (Павло) не був у числі тих, хто особисто знайомий із Христом. А після Розп’яття Спасителя навіть виступив гонителем ранніх християн. І тільки по дорозі до Дамаску Христос явив йому Істину, після чого, навернутий на праведний шлях, Павло став “проповідником народів”.

Тож, уважний читач не може не помітити неоднозначність сприйняття Павла. Так само, як і Потоцького. І так само мусимо зауважити релігійні метаморфози душі та навернення життєвих шляхів обох постатей на дорогу християнських цінностей. Павло стає проповідником, а Потоцький – оселяється в Почаєвських келіях.

Але й на цьому їх схожість не завершується. Савло так і не підкорився елліні-зуванню свого імені на Павло і стверджував: “…я, обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом.” Фил. 3:4-5), зберіг батьківську мову і традиції предків.” Аналогічно й Потоцький не піддався спокусі модного ополячення, а голить голову, залишаючи козацького оселедця – доводячи всім, що він козацького роду і пишається цим.

Імпонує Потоцькому і грецька вченість Павла/Савла, котрий народився в Тарсі, що славилась наявністю грецької академії, тому люд у Тарсі був високоосвіченим. Що ж стосується Потоцького, то Він теж міг похвалитись здобутою освітою, в тому числі і закордонною (Париж 1724 рік), а також хистом до перекладу з різних мов, в тому числі й з грецької (!).

Остаточним аргументом на користь вибору саме мощей апостола Павла є, мабуть, і саме ім’я, котре на латині означає “маленький”. Весь геній епатажного Потоцького повною мірою  викристалізувався у такому виборі. Іронія долі і сила провидіння – Бог зробив “маленького” Савла Великим апостолом Павлом. А неоднозначний Потоцький задумав зробити “маленьку” Городенку – своєю великою столицею.

Який урок через століття хотів донести нам, крім всього цього, Потоцький? Яке послання закодував він у своїх вчинках?

Думається, що він хотів увіковічити нам просту істину: “кожне маленьке має шанс стати великим”. А ще, кожен з нас має шанс змінюватись, рости духовно, інтелектуально, морально. Бо, зростаючи таким чином самі – ми сприяємо зростанню тих, хто поруч з нами.  І тоді справді – найменше містечко може перетворитись у столицю. А чому саме Городенку Потоцький вибрав для своїх цілей – належить розкрити кожному самостійно, прогулюючись вулицями міста та споглядаючи його архітектурні шедеври. Тим більше, що відтепер не потрібно їхати до Риму, аби в Базіліці Сан-Паоло-фуорі-ле-Мура поклонитись апостольським мощам. Все тут, на відстані “маленького” бажання!

Дана стаття взята  з газети “ЗНАК ПИТАННЯ” автором якої є головний редактор Каглян Олександр.

Загружается...